Коли ми думаємо про Європу, в уяві постають образи древніх міст, густонаселених країн та ландшафтів, тисячоліттями перетворених людиною. Здається, що для справжньої, незайманої дикої природи тут не залишилося місця. Але чи так це насправді? Де проходять межі дикого світу на нашому континенті, і чи можемо ми взагалі виміряти таку невловиму річ, як "дикість"?

Нещодавно, у співпраці з моїм колегою Стівеном Карвером з Інституту дослідження дикої природи Університету Лідса, ми поставили собі за мету відповісти на це питання. Результатом стала наукова стаття та нова, безпрецедентна за своїм охопленням карта — Індекс якості дикої природи Європи 2.0 (WQI 2.0). Ця робота не просто оновлює попередні дані; вона розширює наші знання на всю континентальну Європу, включаючи раніше недосліджені території Східної Європи, та використовує для цього обчислювальну потужність планетарного масштабу.

Навіщо потрібна така карта?

Ідея картографування дикої природи — не просто академічний інтерес. Це нагальна потреба, продиктована часом. У 2009 році Європейський Парламент ухвалив резолюцію, що закликала до захисту та відновлення диких територій. Але щоб захищати, потрібно знати, що і де саме захищати. Нам потрібна надійна, об'єктивна основа для прийняття рішень: де пріоритети для створення нових заповідних зон? Які території знаходяться під загрозою? Як відстежувати успіх програм з відновлення природи (rewilding)?

Наша карта і є таким інструментом. Вона допомагає втілити в життя глобальні ініціативи, як-от угода "30x30", що ставить за мету взяти під охорону 30% суходолу та морів до 2030 року.

Рецепт "дикості": як ми вимірювали невимірне

"Дикість" — поняття відносне. Те, що є диким для жителя Нідерландів, може здатися окультуреним ландшафтом для мешканця Карпат. Тому ми розробили комплексний індекс, що базується на трьох ключових "інгредієнтах":

1. Природність ландшафту. Наскільки територія є близькою до свого первісного стану? Ми проаналізували супутникові дані, надаючи найвищі бали пралісам, незайманим болотам та скелям. Нижчі оцінки отримали монокультурні лісові насадження та пасовища, причому їхній бал додатково знижувався залежно від інтенсивності випасу худоби. Найнижчий бал, звісно, у міст та ріллі.

2. Віддаленість від інфраструктури. Дика природа починається там, де закінчуються дороги. Ми розрахували, наскільки важко дістатися до кожної точки на континенті пішки. При цьому ми використовували не просту відстань, а складніші "cost-distance" моделі, які враховують, що йти через густий ліс чи підніматися вгору по схилу набагато важче, ніж рухатися рівниною.

3. Віддаленість від людини. Крім доріг, ми враховували й інші ознаки людського впливу: розташування населених пунктів, щільність населення та навіть яскравість нічних вогнів, видимих з космосу. Чим далі від цих центрів цивілізації, тим вища якість дикої природи.

Щоб обробити гігантські масиви даних для всього континенту з високою роздільною здатністю (10 метрів на піксель), ми використали хмарну платформу Google Earth Engine (GEE). Це справжній суперкомп'ютер для геопросторового аналізу, що дозволило нам провести обчислення, які ще десятиліття тому були б неможливими.

Що показала нова карта?

Результати нашої роботи, які кожен може дослідити на інтерактивній веб-карті, одночасно і підтверджують інтуїтивні здогадки, і розкривають неочевидні факти.

• Осередки дикої природи. Як і очікувалося, найвищу якість дикої природи мають гірські регіони (Альпи, Карпати, Кавказ, Піренеї) та віддалені північні території Скандинавії та європейської частини Росії. Ісландія, Норвегія та Грузія очолюють список країн за відсотком диких земель.

• Найважливіше відкриття. Мабуть, ключовий висновок нашої роботи полягає в тому, що значні масиви дикої природи з високим індексом WQI лежать за межами існуючих національних парків та заповідників. Це "незахищена дикість" — надзвичайно вразливі території, які знаходяться під постійною загрозою деградації через лісозаготівлю, видобуток корисних копалин чи розбудову інфраструктури. Наша карта чітко вказує на ці "гарячі точки", що потребують негайної уваги.

• Розширення горизонтів. Включення до аналізу країн Східної Європи, які не входили до попередніх досліджень, дозволило побачити більш повну та цілісну картину. Це критично важливо для розробки спільних, транскордонних природоохоронних стратегій.

Висновок: від знання до дії

Карта WQI 2.0 — це не просто статичне зображення. Це живий, динамічний інструмент для науковців, урядовців та природоохоронних організацій. Вона дозволяє:

• Встановлювати пріоритети: визначати найцінніші ділянки для охорони.
• Планувати відновлення: знаходити території, де програми з ревайлдингу матимуть найбільший ефект.
• Моніторити зміни: оновлюючи карту в майбутньому, ми зможемо відстежувати, як змінюється стан дикої природи Європи під впливом кліматичних змін та людської діяльності.

Створення цієї карти стало можливим завдяки поєднанню передових технологій, відкритих даних та міжнародної наукової співпраці. Вона дає нам унікальну можливість по-новому поглянути на наш континент і, що важливіше, надає знання, необхідні для того, щоб діяти. Адже зберегти останню дику природу Європи ми можемо, лише точно знаючи, де вона знаходиться.

Посилання: * Дослідити інтерактивну карту WQI 2.0 * Читати оригінальну наукову статтю в журналі "Land"